Урожайність і якість пшениці озимої залежно від строків і способів сівби: огляд світового та вітчизняного досвіду

Анотація

Метою статті є систематизація та порівняльний аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень щодо впливу строків і способів сівби на урожайність і якість пшениці озимої, а також визначення перспективних підходів до адаптації технологій вирощування в умовах різних агрокліматичних зон. У статті представлено комплексний огляд сучасних вітчизняних та зарубіжних досліджень щодо впливу строків і способів сівби на врожайність та якість зерна пшениці озимої. Аналіз літературних джерел свідчить, що строки сівби є критичним фактором, який визначає тривалість осінньої вегетації, здатність до кущення, накопичення запасних речовин і, відповідно, адаптацію рослин до зимових умов. Раннє висівання зазвичай забезпечує краще укорінення, потужнішу кореневу систему, вищий коефіцієнт кущення та сприяє формуванню більшої маси 1000 зерен і високої якості білкового комплексу. Разом із тим, надто рання сівба в умовах підвищеної температури може призводити до переростання рослин, порушення фотоперіодизму та зниження їх зимостійкості. У закордонних дослідженнях особлива увага приділяється регіональній адаптації строків сівби, ролі агрокліматичних чинників, використанню моделей прогнозування врожайності (включно з нейронними мережами, супутниковим моніторингом та NDVI-аналізом), а також метааналізам, які узагальнюють дані з десятків локацій. Доведено, що кожне відтермінування строку сівби навіть на 10 днів може знижувати урожай на 1,5–2,5 %, а в окремих випадках, до 48 % залежно від кліматичних умов, рівня забезпечення вологою та сортових особливостей. Оптимальні строки коливаються від третьої декади вересня до початку жовтня й повинні коригуватися залежно від погодних умов і типу попередника. У вітчизняному досвіді визначено регіональні особливості впливу строків і способів сівби, зокрема в умовах Полісся, Лісостепу та Степу України. Наголошено на ефективності стрічкового, вузькорядного та розкидного способів сівби, які покращують фотосинтетичну активність рослин, сприяють рівномірному формуванню густоти посіву, зменшують ризики ураження хворобами та оптимізують водний режим ґрунту. У деяких дослідженнях підкреслюється роль післядії попередників і накопичення вуглеводів у вузлах кущення як факторів, що формують потенціал урожайності. Результати огляду мають практичне значення для удосконалення технологій вирощування озимої пшениці, адаптації до кліматичних змін, підвищення стійкості агроценозів та забезпечення стабільно високої якості зерна в умовах інтенсивного агровиробництва.